Новини

Головна Новини Професійний погляд Потрібен розумний баланс між регуляторною та конкуренційною політикою держави

Потрібен розумний баланс між регуляторною та конкуренційною політикою держави

10.03.2017
Українська федерація убезпечення
Інформаційно-аналітичний журнал “РоботодавецЬ”

Останнім часом багато говорять про необхідність зменшення державного втручання в діяльність підприємців. Мовляв, радикальна дерегуляція стане ковтком свіжого повітря для національної економіки, насамперед для малого і середнього бізнесу, який особливо потерпає від надмірного регулювання. Однак, як зауважує колишній очільник Антимонопольного комітету України, а нині голова Громадської ради при АМКУ Олександр ЗАВАДА, непродумана «боротьба з регуляторними бар'єрами» навряд чи сприятиме покращенню ділового клімату в країні. Скоріше навпаки…

– Хіба встановлені численними нормативними актами правила не є важким тягарем для бізнесу?

–Тягарем для бізнесу насамперед є використання чиновниками будь-яких правил не за призначенням — в корупційній, політичній або іншій, не пов’язаній з предметом регулювання,  діяльності. Звичайно, рудиментарні норми слід скасовувати. Але справа не тільки, а я б сказав, не стільки,   в кількості правил, а в в ефективному та в інтересах суспільства нагляді за їх дотриманням . Скажімо, у футболі ніхто ще не додумався для покращення фінансового становища клубів, боротьби з корупцією суддів  та договірними матчами відміняти вимоги щодо кількості футболістів у командах, наявності трав’яного газону та його якості, віку футболістів чи їх громадянства,  позбавляти суддю права призначати штрафні удари, пенальті чи видаляти з поля.

Натомість нині в основі регуляторної політики, що у нас здійснюється, домінує саме кількісний підхід: чим менше державного втручання, тим краще для бізнесу.

Але такий підхід є одностороннім. Він не враховує того очевидного факту, що для бізнесу, а також для суспільства насамперед корисна конкуренція. І чим її більше, тим краще. Зазначений принцип лежить в основі конкуренційної політики, про яку серед можновладців чомусь мало хто згадує.

– До чого це може призвести?

– Звісно, наслідки популістського підходу в регуляторній політиці не можуть не бути негативні.

Розглянемо їх на прикладі ринків з різним рівнем конкуренції.

За цим показником можна виділити конкурентні,   ринки природних монополій та інші монополізовані ринки (для спрощення не беремо до уваги олігопольні, де має місце поєднання властивостей різних груп). Так от, щодо ринків природних монополій існує консенсус, що держава має своїм регулюванням замінити ринкову конкуренцію, аби спонукати природних монополістів встановлювати економічно обґрунтовані ціни та підвищувати якість товарів і послуг. Тому без якісного державного регулювання та нагляду існування в ринковій економіці цих ринків просто НЕМОЖЛИВЕ. І тут жодної дискусії бути не може. І до речі, вже й немає. Наприклад,  самі промисловці ініціюють сьогодні створення незалежної комісії з регулювання ринків у сфері транспорту, передчуваючи приватизацію «Укрзалізниці».

А ось на конкурентних та штучно монополізованих ринках ситуація інша. Рівень конкуренції тут залежить не тільки від кількості конкуруючих між собою операторів ринку, але й від спроможності споживачів оцінити якість товару чи послуги, яку їм пропонують, а також від дотримання всіма операторами ринку єдиних правил гри. І в цьому випадку держава має зіграти свою роль. Адже у нас існують ринки, де споживачі з різних причин не можуть об'єктивно оцінити якість товару (послуги). Насамперед це ринки продовольчих товарів. Тут виробники нерідко вводять споживачів в оману щодо якісних характеристик товару: замість молока – пальмова олія, замість м'яса – соя. А ще консерванти, фарбники та інша хімія замість натуральних компонентів.

Те ж саме стосується ринків фінансових послуг, коли десь на 45-й сторінці договору клієнт може не помітити одне-єдине слово, яке робить цей договір фактично позбавленим сенсу, але, тим не менше, за такий «договір» з людини візьмуть реальні кошти…

– Дійсно, як пересічному споживачеві оцінити надійність фінустанови, що бере з нього гроші за солодку обіцянку?

– Звісно, це дуже складно навіть для поінформованих споживачів. Тож для всіх цих випадків в цивілізованих країнах створюються незалежні органи нагляду, які перевіряють надійність операторів і слідкують за їхньою поведінкою на відповідних ринках. Ми ж у себе лобістськими  та популістськими нормативно-правовими актами фактично паралізували діяльність таких органів. Наочні приклади – Служба захисту прав споживачів і Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг).

Коли ж не діють цивілізовані закони ринкової конкуренції, якщо держава не займається раціональним регулюванням ринків, у підсумку матимемо примітивні правила дикого капіталізму: виграє не той, хто пропонує якіснішу послугу за нижчою ціною, а той, хто винахідливіше введе споживача в оману та порушить правила. Тобто домінування добросовісної конкуренції замінюється на домінування недобросовісної конкуренції. І чим більше такої конкуренції, тим гірший результат.

– Який же вихід із цієї ситуації?

– Регуляторна політика держави повинна враховувати не тільки кількісний аспект унормування діяльності бізнесу, але й якісний. Це означає, що коли певний наглядовий орган працює недостатньо ефективно, але його існування є виправданим через недосконалість ринкового механізму, потрібно не знищувати цей орган чи позбавляти його повноважень, а створювати йому умови для ефективної роботи та вимагати від нього саме такої роботи. Головне, щоб усе базувалося на принципі економічної доцільності. Регуляторна політика держави повинна усувати лише ті регуляції, які заважають існуванню добросовісної конкуренції, і сприяти збереженню тих регуляцій, які необхідні для існування конкуренції добросовісної.

– Виходить, державна регуляторна служба має не стільки захищати підприємців, як забезпечувати в цілому суспільні інтереси?

– Тут немає протиріч. Професійний захист підприємців, який враховує не тільки обсяг регулювання, а й  його якість, відповідає суспільним інтересам.

 

– Що Ви вкладаєте в поняття «якість нагляду»?

– Це прозорість, недискримінаційність, передбачуваність, професійність, мінімально можливе (але без фанатизму!) адміністративне навантаження на бізнес. Зрозумійте, ну не може орган регулювання небанківського фінансового ринку видавати суб'єктам підприємницької діяльності ліцензії за 10 днів. Бо йдеться про ліцензії, які дозволяють зібрати із споживачів мільярди гривень. Так само не може уряд визначати доцільність перевірки фінансової установи незалежним органом нагляду…

– Але, погодьтесь, в бізнесу має бути повна довіра до органів нагляду…

– Правильно. І для цього потрібно встановити іншу процедуру формування складу таких органів. Вона має бути схожою на процедуру обрання членів Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) або Національного антикорупційного бюро України (НАБУ).

Крім цього, має бути незалежна процедура оцінювання діяльності органів нагляду, а також спеціальна процедура притягнення до відповідальності членів цих органів, яка поряд з невідворотністю покарання за порушення має запобігати неправомірному втручанню в діяльність цих органів. Знову ж таки, доцільно використати вже напрацьовані механізми, наприклад, щодо притягнення до відповідальності суддів.

– Серед політиків і експертів досі тривають дискусії про співвідношення державного регулювання і нагляду в сфері економіки…

– Взагалі-то в теорії ці групи повноважень мають належати різним органам. Регуляторні – урядовим структурам, а наглядові – незалежним інституціям. В принципі, тут можуть бути й винятки.  Однак у нас склалась практика, коли і регуляторні, і наглядові повноваження, як правило, намагаються покласти на один орган. Це неминуче породжує конфлікт інтересів та перетворює формально незалежний орган нагляду на своєрідне «міністерство».

Тому при створенні незалежного органу нагляду треба не лише забезпечити розумний розподіл повноважень щодо регулювання та нагляду, але й подбати про закріплення за одним з міністерств обов'язку формувати та реалізовувати державну політику у відповідній сфері.

Красномовний факт: на сьогодні практично всі законопроекти щодо страхування зареєстровані народними депутатами, а Міністерство фінансів, схоже, до цього немає жодного відношення…

Те ж саме можна сказати і про конкурентну політику: досі не видно було , щоб Міністерство економічного розвитку і торгівлі та Уряд відповідали за зміст та динаміку державної конкурентної політики. Є сподівання, що включення до Плану роботи Уряду на 2017 рік  питання щодо розроблення  Національної програми розвитку конкуренції дозволить по-перше, сформувати цю політику на середньострокову перспективу, а по-друге, скоординувати роботу урядових органів та незалежних органів регулювання та нагляду, включаючи й АМКУ. Але для цього Національна програма має мати статус ЗАКОНУ і містити відповідні норми.  І тоді буде досягнуто необхідного балансу між регуляторною та конкуренційною політикою держави.

 

КОМЕНТАРІ (0)