Новини

Головна Новини Новини Федерації Формула успіху Олександра Завади: бути чесним із самим собою і не робити того, за що потім буде соромно

Формула успіху Олександра Завади: бути чесним із самим собою і не робити того, за що потім буде соромно

05.04.2011
Корпоративна газета «Оранта»
Приймаючи нагороду, лауреат подякував Вищій Академiчній Раді програми за високу оцінку та організаторам — за прекрасне свято. І наголосив, що ця нагорода — результат наполегливої праці керівників та колективів усіх компаній-учасників Федерації та Дирекції УФУ, чия активна громадянська позиція дозволяє втілювати в життя важливі для страхового ринку реформи та досягати поставленої мети.
Олександр Леонідович є Президентом УФУ з моменту створення Федерації у 2008 році. Доти, починаючи з 2002 року, О.Л. Завада був Головою Правління НАСК «Оранта», а згодом Президентом Компанії. Про щоденну наполегливу працю, проблеми та успіхи, про постановку цілей та їх реалізацію — в інтерв’ю лауреата корпоративній газеті «Оранта»

— Олександре Леонідовичу, дозвольте насамперед привітати Вас із високою нагородою — визнанням Людиною року у номінації «Лідер страхового ринку». У своїй промові під час урочистої церемонії нагородження лауреатів Національної програми «Людина року» Ви сказали, що Ви розділяєте цю нагороду з колективами та керівництвом компаній — членів Української федерації убезпечення. До них належить і НАСК «Оранта». Який, на Ваш погляд, вклад «Оранти» в цю подію?

— Безумовно, дуже великий. «Оранта» намагається бути лідером не лише в бізнесовій діяльності, а й у громадських справах. Керівники компанії, багато експертів і фахівців активно долучаються до справ УФУ, беруть участь у численних нарадах щодо вироблення позиції Федерації з багатьох актуальних проблем розвитку страхового ринку. «Оранта» для багатьох на ринку є прикладом у вдосконаленні бізнес-процесів, запровадженні стандартів прозорості, більш лояльного ставлення до клієнтів тощо. І я, користуючись нагодою, хотів би висловити вдячність за таку професійну роботу.

— Колектив «Оранти» пишається Вашою перемогою в номінації «Лідер страхового ринку року» не лише як Президента УФУ, а й як колишнього керівника Компанії. Чи пов’язуєте Ви свою перемогу, бодай якоюсь мірою, зі своєю попередньою роботою в Компанії? Адже «Оранті» Ви віддали не один рік роботи на посаді Голови Правління, а згодом  — Президента.

— Я завдячую «Оранті» здобутим досвідом у страхуванні, глибинним розумінням проблем ринку, осмисленням його перспектив та шляхів їх реалізації. Адже знання проблем ринку зсередини важко переоцінити.

— Стосовно Ваших ініціатив на законодавчій ниві. Напевно, досвіду роботи в «Оранті» і навіть в УФУ було б замало для того, щоб виступати з такими влучними й такими потрібними галузі ініціативами. Адже потрібно вміти співвіднести проблеми і потреби галузі з можливостями й потребами держави. Тут, мабуть, став у пригоді Ваш попередній досвід багаторічного керівника Антимонопольного комітету України.

— Безперечно, це дійсно так. Саме баланс інтересів лежить в основі всіх і моїх дій, і дій Української федерації убезпечення, спрямованих на розвиток страхового ринку, тільки на такій основі можна забезпечити сталий розвиток, не якісь окремі прориви, які нерідко закінчуються втратою завойованих позицій, а цілеспрямований, відкритий і прозорий, послідовний рух до поставленої мети. Разом з тим допомагає те, що УФУ є відкритою для дискусій, для ідей з боку організацій, з якими активно співпрацюємо. Спілкуємося і з іншими учасниками фінансового ринку, і з компаніями, які не є членами УФУ, з представниками органів виконавчої влади, Верховної Ради. Це нам теж допомагає виробляти зважені рішення.

   Ось, наприклад ініціатива УФУ щодо розроблення документа, який би визначав відносини страхових компаній і банків у сфері страхування, пов’язаного з кредитуванням. Тривалий час ця проблема тільки обговорювалась, але практичних зрушень не було, і саме УФУ систематизувала проблему, було проведено ефективні переговори з учасниками цих відносин, включаючи керівників НБУ, Держфінпослуг, керівників банків і страхових компаній. Таким чином, систематизувавши проблему, ми змогли запропонувати шлях вирішення через саморегулювання, через ініціативу знизу і завдяки конструктивній позиції Антимонопольного комітету України, який взяв на себе своєрідну функцію арбітра. Антимонопольний комітет не є безпосереднім регулятором одного чи іншого ринку — він захищає конкуренцію, тож роль арбітра для нього була комфортною роллю, і головне, що вдалося збалансувати інтереси для того, щоб ці відносини захищали кращі стандарти поведінки на ринку, щоб вони розвивали ринок, а не виступали джерелом конфлікту.

— Чи існують подібні проблеми у сфері банківського страхування в європейських країнах, чи там усе відбувається інакше?

— Там якщо страховик має ліцензію, то це є гарантією його платоспроможності, що гарантується органом нагляду. В Україні цього сказати не можна, тому що регулювання є, на жаль, непрозорим, неефективним, непередбачуваним, вибірковим і дискримінаційним. Тому учасники ринків змушені брати ініціативу на себе і намагатися захищати принципи професійної діяльності як на банківському, так і на страховому ринку, які б враховували і збалансовувалися інтересами позичальників і страхувальників.

— Людина року — це не перша Ваша відзнака, Ви маєте Орден «За заслуги» ІІІ ступеня, «Знак пошани» Антимонопольного комітету, Почесну грамоту Кабінету Міністрів. Яка з цих відзнак для вас найдорожча?

Я ніколи не ставив за мету отримати ту чи іншу відзнаку. Кожна з цих відзнак означає оцінку колег, тих, хто ініціював питання про нагородження чи приймав відповідне рішення, тому моє ставлення до них рівне.

— Для того, щоб досягти всього, що Ви досягли у житті, потрібно бути людиною, яка може ставити дуже чіткі цілі і знаходити шляхи їх реалізації. А які цілі Ви ставите перед собою зараз?

Зараз УФУ завершує роботу над стратегією розвитку страхового ринку на 2011–2020 роки, в якій буде формалізовано цілі та шляхи їх досягнення. Головна з них — відродити первинну функцію страхування як суспільно корисного інструмента управління ризиками як на рівні домогосподарства, так і на рівні бізнесу, держави і суспільства в цілому. Досягнення цієї мети вимагає зміни поведінки всіх цих суб’єктів, формування нової культури, зміцнення довіри. Шляхи до мети в стратегії чітко зазначені. Це і впровадження міжнародних стандартів фінансової звітності, і ухвалення нового закону про страхування, закону про розвиток агрострахування, потім — запровадження обов’язкового медичного страхування, участь страховиків у другому рівні державного пенсійного забезпечення громадян тощо.

   Однак те, що не лежить на поверхні, і чого б ми хотіли досягти — це розбудова стратегії управління ризиками на рівні держави: щоб держава визначилася, які ризики вона готова тримати на собі й покривати за рахунок коштів державного бюджету, а які віддати страховикам. Такі речі мають бути формалізовані. Має бути розуміння, що суспільство, якщо воно не захищене, завжди звертатиметься до бюджету. Щоб знизити соціальну напругу внаслідок подій, що призводять до значних збитків, наприклад, стихійних лих, техногенних катастроф, держава повинна забезпечити умови, створити стимули, а в окремих випадках і зобов’язати відповідних суб’єктів економічної діяльності чи громадян подбати про страховий захист. Класичний приклад — «автоцивілка». Така сама проблема й зі страхуванням нерухомості. Коли люди внаслідок катастрофічних подій залишаються без даху над головою, а держава покриває завдані збитки, незалежно від того, застраховане майно чи ні, то, крім величезного навантаження на бюджет, в суспільстві заохочуються споживацькі настрої: навіщо страхуватися, якщо держава заплатить. Створювати стимули до страхування — в інтересах держави. Тобто діалог з державою щодо цих питань — це також наша мета.

— Олександре Леонідовичу, Ви є також Головою ради Ядерного страхового пулу України. Березневі події в Японії, гадаю, поставлять чимало нових запитань до страховиків, зокрема, щодо застрахованих ризиків. Українські АЕС страхують лише відповідальність у разі техногенних аварій, а про стихійні лиха не йдеться.

— Ці ризики тримає на собі держава. Хоча у випадку ядерного страхування існує і зворотній бік медалі. Інколи держава в прагненні перекласти відповідальність на страховиків, перебирає міру. Наприклад, у світі зобов’язання страховиків щодо відшкодування збитків, завданих оператором ядерної установки, обмежуються в часі заявами, поданими протягом десяти років з моменту аварії. В Україні такого строку не встановлено, а це означає, що ми ці ризики не можемо перекласти на плечі перестраховика і щодо тих заяв, які будуть подані пізніше, змушені тримати це на собі, а втрати від цих ризиків важко навіть порахувати. Держава частину ризиків несе сама, а частину поклала на страховиків, які апріорі не можуть нести відповідальність безстроково, адже це потребує таких резервів, які просто неможливо в Україні сформувати.

— Якщо вірити повідомленням ЗМІ, в Японії виявилося, що насправді дуже небагато людей мали поліси страхування майна, зокрема, від стихійних лих. І це в країні, де такі лиха, причому нерідко катастрофічних масштабів, трапляються аж надто часто. Кажуть, страхувати майно не всім по кишені.

— Так, ця проблема є не тільки в Україні, бо держава стояла осторонь. А якби вона могла сприяти і, скажімо, частину коштів, які направляються на таке страхування, звільняти від сплати податків на доходи фізичних осіб, то це хоча б дозволило багатьом людям подбати про свою фінансову безпеку в таких критичних ситуаціях.

   Саме тому в розроблюваній нами стратегії передбачається окремий напрямок — це сприяння розвитку страхування нерухомості з допомогою пільг і адмінзаходів. Щоб люди, особливо малозабезпечені, у разі лиха не залишилися без даху над головою і без коштів.

І повертаючись до безпосередньої теми нашої розмови. Ваш приклад є прикладом вдалої кар’єри. Що, на Ваш погляд, є визначальним для успішної кар’єри?

— Для успішної кар’єри потрібно те саме, що й для досягнення життєвого успіху, але не завжди вони між собою пов’язані. І сама по собі кар’єра, колекціонування нагород чи посад, не є самоціллю. Я просто завжди намагаюся робити свою роботу як належить.

   Не потрібно робити того, за що потім соромно, потрібно бути чесним із самим собою. Вибір, який ти робиш, — це важливий крок. Для мене взагалі такого поняття — робити кар’єру — не існує. Мені цікаво було працювати в АМКУ, створювати і сам орган, і конкурентну політику в державі, так само цікаво вирішувати проблеми страхування. Цікаво працювати — ради цього можна жити.

   Багато залежить від особистостей, які займають ту чи іншу посаду. Якщо для людини посада пов’язана не з професійною роботою, а з якимись особистими вигодами, взаємодії з нею не може бути, є лише формальність, слова без думок. На щастя не всі такі, є прогресивні люди, з якими легко працювати, взаємодіяти.

КОМЕНТАРІ (0)