Новини

Головна Новини Новини Федерації Договірні відносини із страховими агентами: чого чекати?

Договірні відносини із страховими агентами: чого чекати?

16.02.2012
О. В. Макогон, к.ю.н., начальник юридичного відділу ПрАТ «СК СЕБ Лайф Юкрейн»

   Ринок страхових послуг наразі перебуває на етапі впровадження важливих змін у порядок регулювання низки суспільних відносин, які виникають на ньому. Посередницькі послуги на страховому ринку не є виключенням. Поточний 2012 рік може стати переломним у питаннях правового регулювання діяльності страхових посередників та регулювання ринку страхових послуг у цілому, що пов’язується з перспективою прийняття Закону України «Про страхування» в новій редакції. У зв’язку з цим доцільно розглянути порядок регулювання договірних відносин між страховиком та страховим посередником – фізичною особою на підставі змін до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» від 12 липня 2001 року №2664-ІІІ, які набули чинності з 8 січня 2012 року. 

   Відомо, що всі суспільні відносини між фізичними та юридичними особами зводяться до двох форм: цивільно-правових чи трудових відносин. Фізичні особи, які надають послуги зі страхового посередництва, як правило, здійснюють цю свою діяльність як страхові агенти. Тому в подальшому поняття «страховий агент» та «страховий посередник» для зручності будуть використовуватись як синоніми. Відповідно до другого пункту статті 1 Положення про порядок провадження діяльності страховими посередниками, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 року №1523, агентська діяльність – це діяльність суб’єктів підприємницької діяльності, уповноважених діяти від імені та на підставі доручення одного або більше страховиків, щодо рекламування, консультування, пропонування страхувальникам страхових послуг та проведення роботи, пов’язаної з укладенням та виконанням договорів страхування (підготовка і укладення договорів страхування, виконання робіт з обслуговування договорів), у тому числі оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхових сум або страхового відшкодування, а також здійснення цих виплат.

   Введення до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» нового поняття «посередницькі послуги на ринках фінансових послуг», під яким розуміється діяльність юридичних осіб чи фізичних осіб – підприємців, що включає консультування, експертно-інформаційні послуги, роботу з підготовки, укладення та виконання (супроводження) договорів про надання фінансових послуг, інші послуги, визначені законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг, спровокувало плутанину із визначенням терміна «страховий агент», яке закріплено в пункті сьомому статті 15 Закону України «Про страхування» від 7 березня 1996 року №85/96-ВР. Згідно з пунктом сьомим статті 15 Закону України «По страхування» страхові агенти – це фізичні або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов’язані із здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань. Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставі договору доручення із страховиком.

   Отже, має місце конфлікт правових норм профільних законів, які регулюють одну сферу суспільних відносин – посередницькі відносини на ринку страхових послуг.

   Можна проводити теоретичну дискусію щодо пріоритетності норм спеціального закону в тому, що стосується права фізичних осіб, які не мають статусу підприємця, виконувати повноваження страхового агента. Незважаючи на це, відповідно до третього пункту частини ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг» фінансові установи зобов’язані привести свою діяльність у відповідність до  цього закону впродовж одного року з дня набрання ним чинності, а саме до 8 січня 2013 року. Така вимога стосується також і діяльності страхових посередників. Фізичні особи, які не мають статусу суб’єкта підприємницької діяльності, зможуть продовжувати надавати послуги страховикам як страхові агенти, якщо в Законі України «Про страхування» буде передбачено право бути страховими агентами як для фізичних осіб, так і для фізичних осіб – підприємців. Проте надалі при розгляді питання щодо правового статусу страхових агентів буде вважатися, що страховими агентами можуть бути фізичні особи – підприємці.

   Повертаючись до порушеного питання, необхідно розглянути, який договір має бути укладений із страховим посередником, щоб не виникло небажаних правових та фінансових наслідків. Страховий агент надає свої послуги страховикові на підставі договору, який має містити елементи різних договорів (згідно з частиною 2 статті 628 ЦКУ – «змішаний договір»), а саме відповідати вимогам до договору доручення (стаття 1000 ЦКУ) та договору про надання послуг (стаття 901 ЦКУ) незалежно від тієї назви, яку сторони оберуть для характеристики суті їхніх відносин. Діяльність, яку здійснює страховий агент – фізична особа незалежно від наявності чи відсутності статусу суб’єкта підприємницької діяльності, відповідає ознакам цивільно-правових відносин: страховик ставить перед страховим агентом конкретний план щодо його діяльності, за що страховий агент отримує винагороду, розмір якої вираховується залежно від фактичних результатів активності страхового агента.

   Актуальність вивчення питання правової природи договору, який укладається із страховим агентом – фізичною особою – підприємцем, пояснюється не внесенням змін до страхового законодавства (що також важливо), а наявністю у ПКУ норми про правові наслідки приховування справжньої форми суспільних відносин та реальних намірів суб’єктів таких відносин. Відповідно до пункту 177.8 статті 177 ПКУ під час нарахування (виплати) фізичній особі – підприємцю доходу від операцій, здійснюваних у межах обраних ним видів діяльності, суб’єкт господарювання, який нараховує (виплачує) такий дохід, не утримує податок на доходи у джерела виплати, якщо фізична особа – підприємець, який отримує такий дохід, надав копію свідоцтва про державну реєстрацію його як суб’єкта підприємницької діяльності. Ця норма не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 ПКУ.

   Основну увагу до пункту 177.8 статті 177 ПКУ зосередимо на правових наслідках ставлення до цивільно-правового договору із фізичною особою – підприємцем як до трудового: донарахуванні податків та обов’язкових платежів за таким договором. В іншому для Державної податкової служби немає інтересу у встановленні правової природи договору, за яким здійснюється співробітництво між страховим агентом та страховиком. Та й для цього немає жодних правових підстав, оскільки страховик і страховий агент є суб’єктами цивільно-правових, а не адміністративних відносин – саме на них як на суб’єктах приватного права лежить обов’язок визначення істотних умов договору, що укладається, та надання такому договору форми, що відповідає вимогам чинного законодавства України. Суб’єктами судового звернення щодо визнання цивільно-правових відносин між страховим агентом і страховиком трудовими можуть бути лише суб’єкти таких відносин.

   Особа, яка має намір виконувати зобов’язання як страховий агент, повинна відповідати вимогам, що висуваються до таких учасників ринку фінансових послуг чинним законодавством України та безпосередньо страховиком. Порядок взаємодії між страховиком і страховим агентом формулюється виключно сторонами відносин страхового посередництва. У відносинах страхового посередництва відсутня субординація між довірителем і повіреним: страховий агент відповідальний перед страховиком лише за результат своєї діяльності, за що отримує винагороду. Не витримує критики судження, що всі послуги, зокрема послуги страхових агентів, які надаються фізичними особами незалежно від наявності статусу суб’єкта підприємницької діяльності, є потенційно прихованою формою трудових відносин. Зокрема, йдеться про випадки, коли страховий агент укладає цивільно-правовий договір лише з одним страховиком, тобто має місце свого роду «економічна залежність». Не потрібно забувати про те, що з економічної точки зору така залежність є взаємною. Фізична особа – підприємець здійснює діяльність на власний розсуд, на свій страх та ризик, тому ухвалення ним рішення про співробітництво лише з одним страховиком є ознакою свободи підприємницької діяльності. Те, що починаючи з 2013 року фізичні особи, які не мають статусу суб’єкта підприємницької діяльності, втратять право надавати послуги страховикам як страхові агенти, не може розглядатися як фактор, що обмежує свободу фізичних осіб обирати рід зайнятості, оскільки це є законодавчо обумовленою умовою доступу на ринок страхових послуг. Незважаючи на те, що суспільні відносини між страховим агентом та страховиком виникають на підставі цивільно-правового договору, вони можуть бути визнані трудовими виключно в судовому порядку за позовом одного із суб’єктів відносин зі страхового посередництва. Доцільність подання такого судового позову визначається суб’єктами відносин страхового посередництва індивідуально. Жоден із державних органів не може нав’язувати сторонам власне тлумачення природи суспільних відносин.

КОМЕНТАРІ (0)